Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Проповiдi
Пам’ятаєте те місце з Біблії, де Мойсей вперше пробує завоювати Землю Обітовану? Вони вийшли з Єгипту, йдуть пустелею. Бог дає прямі вказівки, що робити народу. І наказує Мойсею, завоювати землю філістимлян. Мойсей бере з кожного коліна по людині і відсилає цих дванадцять чоловік на розвідку. Вони ходять сорок днів теперішньою Палестиною (земля Ханаанська), вертаються і кажуть: там річки течуть молоком і медом, але люди такі злі, що „між ними ми пропадемо”. Коротше, нікуди воювати не підемо, і ніякої землі Ханаанської нам не треба
У сьогоднішньому світі є тільки дві країни, які поводять себе правильно і в яких нам варто вчитися. Це США та Ізраїль. Вони ефективно використовують ракети “повітря-земля”. Колись вони розбомбили реактор, який іракцям побудували французи та італійці. На них багато хто потім ображався. Ображалися 150 мільйонів арабів. Ображалися Франція та Італія. Ображалися ті самі Сполучені Штати. Приємно, коли трьохмільйонний народ може образити так багато солідних держав.
Як православні люди, ми хоча б час від часу маємо читати Біблію і розмірковувати над нею.
Зазвичай, ці розмірковування не є аж надто плідними. Перед сном перегорнути пару сторінок і ще раз переконатися в тому, що Господь всеблагий, ще раз спробувати надихнутися цими давно знайомими рядками, - зазвичай читаються одні і ті самі сторінки і повторюються одні і ті самі цитати, і… солодко заснути. Нам доводиться щоразу спеціально налаштовувати себе на те, щоб ці, давно знайомі, звичні, речі, в яких уже важко віднайти щось нове, пробилися до нашої душі і зробили там яку-небудь роботу. А насправді (я знову ж таки скажу річ банальну), Святе Письмо є невичерпним кладезем досвіду людського і божественного, і саме досвід нам треба шукати.
Хотілося б змінити національний типаж. Закласти новий архетип. Приречені ті, хто береться змінити людину. Це шлях в нікуди. Хороша і ефективна політика – використовувати ту людину, яка є, використовувати природу людини. Якщо ти хочеш міняти природу людини – запасися терпінням на пару тисяч років. Успіх прийде до твоїх далеких нащадків, яких твоя ідеальна людина вже не буде задовольняти. Принаймні, перші християни хотіли змінювати природу людини, і, поки що ми спостерігаємо зміну природи християн.
Днями мені довелося спілкуватися з нашими братами кримськими татарами, членами Меджлісу. При ввімкнених телекамерах. Я запитав прямо: хлопці, якщо уряд винесе рішення, а Меджліс винесе протилежне, - чиє рішення ви будете виконувати? - Звичайно, Меджлісу, - сказали кримські татари. Вони не посоромилися визнати це в ефірі.
На проспекті Перемоги у Києві я спостерігав одну з останніх в історії перемогу пролетаріату над буржуазією. “Запорожець” врізався у “шестисотий” мерседес. Свідки і потерпілі відчули себе ніби в середині анекдоту. Як ригорист, я одразу захотів перетворити анекдот на байку. Байка – це анекдот зіпсований мораллю (подібно до людини, яка, за висловом когось з антиків, суть душонка обтяжена трупом). Мораль банальна, як і належить байці: всі анекдоти коли-небудь здійснюються (і як будь-яка банальність це не істинно бо істина завжди вражає. Вірні речі бувають нецікавими, але істина не буває нудною). Ми достатньо пожили і знаємо: не всі. Природа людини суворо зумовлена сюжетною бідністю, проте всі анекдоти реалізовані у природі речей.

Смиренність - корисна. Всі біблійні, особливо євангельські настанови необхідно сприймати як інструментальні поради, які необхідно застосовувати якщо вашою метою є яка-небудь революція. Саме як до інструментальних порад до них і треба ставитися. Всі високі істини, які виробило людство можуть бути використані і мають бути використані для інтенсифікації діяльності. В якості інструменту вони і є істинами.
Більшість тих, хто приходять до Бога - керуються первісним страхом небуття, страхом смерті, котрий живе у кожному. Ми проживемо не так уже і довго. Комусь відпущено п’ятдесят років, комусь – шістдесят, хтось дотягне до дев’яноста. Надійде час, і прийде архангел Михаїл – з крилами, весь у білих шатах, потоках світла, з палаючим мечем. Він скаже: „Життя закінчується, і завтра ти, рідний, помреш... А хочеш жити іще?” І кожен скаже: „Хочу!”. Та він неодмінно спитає: „Для чого?”. Перед обличчям смерті люди бувають чесні, тому сталися б вагання: а справді, для чого?
Наші далекі предки у ХІІІ столітті тут у Києві вели непримиренну боротьбу за добробут проти свавілля князівської адміністрації. За цілком зрозумілі речі, за які й пасправді потрібно було воювати: за чистоту вулиць, за те, щоб добре був проведений водопровід, за те, щоб не крали намісники, за зменшення комунальних платежів. А потім прийшли татари і все спалили. І все, що здавалося таким важливим, - перестало існувати фізично.
Наш план дуже простий: накопичити у Києві хоча б невеличку християнську спільноту. Тількино тут постане християнська спільнота у кілька тисяч чоловік, ця країна миттєво зміниться. Ми її просто не впізнаємо.Зміняться полі-тичні розклади, зміняться настрої людей і навіть погода.Це абсолютно очевидно.
Якщо тут набереться кілька тисяч справжніх Християн, які солідарні і поводитимуть себе як належить Християнам, то всім іншим тут буде мало місця, їм доведеться пристосовуватися під нас.

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів