Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Проповiдi Поїздка в Ірак

Поїздка в Ірак

Я побував у раю, на півдні Іраку. До речі, з бібліїстів багато хто локалізує Рай, Едем якраз в межиріччі Тигру і Євфрату, ближче до півдня Іраку. І це справді Рай: повна анархія, автомат з боєкомплектом коштує менше п`яти доларів, а можна сторгуватись і за три.
Тут ловиш себе на усвідомленні, що Світ швидко змінюється. Він повертається до вільної гри сил. Оте, що ми мали в післявоєнному світі, - торжество законності, торжество банкірів над польовими командирами, загальну стабільність, яка всіх гнітила - сьогодні, здається потрошку закінчується. Валяться міжнародні інститути. Всі розуміють, що ООН - “доходяжна” організація, яка невдовзі сконає. Наявні тепер блоки, союзи і вся політична побудова світу так чи інакше буде змінюватися.

Я побував у раю, на півдні Іраку. До речі, з бібліїстів багато хто локалізує Рай, Едем якраз в межиріччі Тигру і Євфрату, ближче до півдня Іраку. І це справді Рай: повна анархія, автомат з боєкомплектом коштує менше п`яти доларів, а можна сторгуватись і за три.
Тут ловиш себе на усвідомленні, що Світ швидко змінюється. Він повертається до вільної гри сил. Оте, що ми мали в післявоєнному світі, - торжество законності, торжество банкірів над польовими командирами, загальну стабільність, яка всіх гнітила - сьогодні, здається потрошку закінчується. Валяться міжнародні інститути. Всі розуміють, що ООН - “доходяжна” організація, яка невдовзі сконає. Наявні тепер блоки, союзи і вся політична побудова світу так чи інакше буде змінюватися.

Можливо, вона іще більше стабілізується в результаті цих змін, і світ, який буде будуватися на відкритій могутності Сполучених Штатів та їх найближчих союзників буде іще більш “безпросветным”. Але зараз він швидко змінюється. Це значить, що кожен одержує шанс. Всі, хто трішечки сміливіший, нахабніший, всі люди, які не бояться смерті сьогодні мають шанс. Все валиться. І це дуже добре.
Розмови про те, що Америка загниває і невдовзі “крякне” тривають уже десь років сто. І сьогодні ми читаємо про це у кожній контрсистемній опозиційній газеті .
Все це нахабна брехня. Американські і британські солдати нагадують легіонерів часів розквіту Римської імперії. Я тепер знаю, що світилося в очах римлян - від них віє повноцінністю. Від того, як вони рухаються, як вони говорять, як вони абсолютно впевнені, як вони доброзичливі. Їм не треба нікому нічого доводити - все уже давним давно доведено. Тому в них немає злості.
Американський солдат, - чи він має справу з арабом, який приїжджає до нього на “ягуарі”, чи він має справу з іракським арабом, який готовий продати все, що завгодно за 10 доларів, бо він ніколи в своєму житті не бачив такої великої суми в одних руках, - ставиться до них однаково -звірятка нишпорять. На них неможливо навіть злитися.
Що б там не казали, - вміють американці воювати і роблять це чудово. Якщо потрібно, сплять тижнями в пилюці між колесами власних автомобілів - цих здоровенних ”хаммерів”. Ночують у болоті під танками. І якщо конгрес накаже, - завоюють весь світ.
Америка буде тривати іще дуже довго. Її військова могутність незворушна і незворотня. І ми повинні виходити з цього, якщо ми хочемо робити свій світ. Бо будь-який наш світ так чи інакше буде входити у протиріччя з американським.
Тому всі ці деморалізуючі розмови про те, що США ось-ось розваляться, все це - маячня. Я бачив це поклоніння, яке не розвалиться, яке не віддасть свого. Це сильні, впевнені люди - легіонери, які роблять імперію. І вони на підйомі. Їх завдання полягало не в тому, щоб перемогти Ірак. І так було зрозуміло, що вони наявними у них силами здатні за дві години знищити фізично весь Ірак від Саддама Хусейна до останньої вівці. Завдання полягало в тому, щоб іракці, (не американці, не британці) не несли жодних жертв. І вони з цим впорались - ось у чому майстерність. Тобто статистика нещасних випадків в Іраці не збільшилась. На цих 25 мільйонів завжди були якісь втрати, навіть у нормальних мирних умовах - хтось тоне, хтось потрапляє під машину. Мабуть до 50-80 чоловік на день гине в нормальній країні від нещасних випадків. Ми не побачимо статистичного стрибка. Статистика не помітить цих жертв - їх ніби й не було. Вони обійшлися жалюгідною, як для такої війни, цифрою в 400-500 трупів.
Вважається, що в Басрі були важкі бої. Я придивлявся, аби побачити сліди цих боїв - їх немає. Мільйонне місто. Зруйновано всього п`ять будинків! Ви знаєте, що таке взяти мільйонне місто, в якому все ж таки хтось опирався? Адміністративні будівлі спалені, один корабель, пару ешелонів разом з танками згоріло, - і все. Басра - це смітник, але смітником вона стала іще при Саддамі. Все було зроблено філігранно. Це свідчення дивовижної керованості військ. Я не уявляю як послати солдата у вуличні бої і заборонити йому стріляти.
Американці і мусульмани роблять історію. Ми стоїмо осторонь. Мені так і не вдалося пробитися в український батальйон у Кувейті тому, що це найсекретніше місце на Близькому Сході. Ви можете потрапити в будь-яку фронтову американську частину і в будь-який штаб коаліційних сил. Вас пускають тому, що це люди, які пишаються власними перемогами і хочуть, щоб весь світ їх бачив. Ніхто нічого не приховує - навпаки, знімайте, як ми перемагаємо світ.
В український батальйон потрапити неможливо. Не пускають наші керівники. Чогось бояться. Але офіцерів батальйону я бачив - це “доходяжна” публіка. В обносках, на антикварних машинах 60-х років випуску. Коли я запитав у них: “А не збираються посилати в Ірак?”, - переляк був на обличчях цих людей. “Який Ірак? Ні, американці там розберуться самі, не треба нас до Іраку!” Тобто, вони сидять у Кувейті, в глибокому тилу, і вони не хочуть, не мріють ні про яку війну. Вони мріють тільки про одне - щоб їх ніхто не чіпав.
Українські миротворці їхали туди заробляти. Вони вважають себе бойовими офіцерами, але в них психологія жертв. Це чоловіки вже у віці. Всім у цьому батальйоні, переважно, за тридцять років. Якби вони були жінками до 20 років - вони поїхали б до Кувейту для того, аби займатися проституцією. Вони би мали більше грошей, і це було б значно ліпше для них. І з моральної точки зору вони б відчували себе більш на своєму місці - на панелі. Їм не поталанило - вони чоловіки. І їм уже за тридцять. Вони не красиві, не доглянуті, і тому вони змушені вважати себе офіцерами і солдатами, і заробляти значно менше коштів, ніж повії, але сміливості у них значно менше, ніж у повій. Вони ризикують значно менше, ніж повії і не хочуть, не приведи Господи, ризикувати більше.
І це вражаюча різниця - між людьми, які зараз там представляють Україну і тими повноцінними людьми, які представлять Америку і Британію, які завойовують світ, пишаються власними перемогами, які ідуть вперед, і вірять в себе, в свою країну, в свою місію, в свою перемогу.
Мені хотілося плакати, коли я це бачив. Ми не маємо що протиставити. Те, про що ми тут мріємо в Україні, про хоч якийсь невеликий рівень солідарності - витворити хоч що-небудь таке невеличке, повноцінне - у них це вже все є, вони всього цього уже досягли, вони все це вже відвоювали.
Бюджет українських збройних сил становить приблизно п’ятсот мільйонів доларів. Бюджет Ізраїлю, - маленької країни, - 38 мільярдів доларів. Американці тільки на цю війну витратили десь під 200 мільярдів доларів. Тобто, протистояти їм у військовому плані неможливо навіть у принципі. Для того, щоб протистояти хоч якось, ми повинні бути там, ми повинні боротися зі Сполученими Штатами тільки всередні самих Сполучених Штатів. Назовні неможливо ні в моральному смислі, ні в культурному, ні тим більше у військовому. Боротися можна тільки перебуваючи в середині цієї країни.
Ви думаєте, ми живемо в Україні?
Викиньте цю думку з голови! Ми живемо на Земній кулі, а Україна це те, що в наших сердцях. І те, що в наших серцях ми повинні мати і там, у Сполучених Штатах. Так само, як у 70-х американці програли не В’єтконгу, а власним студентам, які не захотіли іти на війну. Вони програли тим силам, які були в середині Сполучених Штатів.
Якщо уявити, що коли-небудь БРАТСТВО буде протистояти Сполученим Штатам, десь там у далекому майбутньому, скажімо роки через три, - БРАТСТВО має бути і в Сполучених Штатах. Інакше неможливо - зовнішня протидія неможлива в принципі. Тільки з середини, тільки в натовпі!
Потрібно глобалізувати власну свідомість. Нашою Батьківщиною є весь світ. І ми маємо змагатися за панування у ньому.
Вся жалюгідність ситуації полягає у тому, що пропускаються нагоди. Україна могла вже увірватися в світову політику дешевим коштом, просто користуючись нагодою. Коли у американців перед початком війни були зовнішньополітичні труднощі, коли на них свистіла вся Європа і Росія намагалася вставляти палки в колеса, їм з пропагандистських причин потрібно було розширювати, хоча б формально, антиіракську коаліцію. Україна мала проголосити війну першою, встигнути на пару днів випередити Сполучені Штати - нехай би вони до нас приєднувалися. Кілька рот добровольців потрібно було туди послати - ми б уже сьогодні брали участь у розподілі.
Польща направила 200 чоловік, але не побоялася заявити: “Так, ми члени антиіракської коаліції і навіть якщо Америка не буде воювати - поляки будуть воювати до кінця”.
Це була лише демагогія. Але ця демагогія дає полякам нафту і участь у розподілі.
Україна посилає батальйон і потім починає “жувати соплі”, що ми підтримуємо антиіракську коаліцію, але в той же час ми не є членами коаліції, і взагалі… І ніхто досі толком не сказав, - а це мало бути сказано іще до початку війни, - що ми - члени анти- іракської коаліції, ми її починаємо і засновуємо, і хай приєднуються до нас Америка, Британія, Австралія і всі хто завгодно.
Ми б уже мали сьогодні дуже багато чого. Україна була б гравцем світової політики, і сьогодні вже мала свою зону відповідальності (а там де не копнеш, всюди нафта). І вона мала б свої можливості і свою долю у відбудові Іраку - це десятки, сотні мільярдів доларів в дуже близькій перспективі.
Україна не складніша, ніж Ірак. Тут так само достатньо десять есесівців, пардон, десять членів БРАТСТВА, для того, аби тримати в покорі цілу область, яка все буде робити сама. Потрібно буде просто ганяти і підказувати. Якщо Хусейн, ця нездала людина, позбавлена будь-якого смаку (а він був позбавлений смаку, - я дивися на зразки цієї імперської архітектури і монументальної скульптури, - це справді жахливо і справедливо, що розбомбили цю естетику провінційних райкомів партії кінця 80-х років), якщо він зміг тримати у жахові Ірак, - а арабів, все-таки важче тримати, ніж українців, то Україну можна тримати дуже невеликими силами.
Ми повинні вчитися у переможців. Альтернативи немає. Так само, як всі нагоди пропустив український режим, так само все це робить і сьогоднішня опозиція. Це є свідченням того, що і ті, що є при владі, і ті, хто прийдуть їм на зміну, однакові. Можна думати, що десь там, в щілинах, серед 50 мільйонів причаїлися, здібні і вольові люди, які здатні і зможуть будувати країну. А їх немає! Я займаюся просіюванням і пошуком по цих щілинах вже п’ятнадцять років і я нікого не можу знайти - немає, повірте моєму досвіду. Обмаль людей з римською адміністративною жилкою, здатних навести тут порядок. Тобто, існує багато талановитих людей, яких можна пошикувати в батальйони, намалювати кожному на грудях мішень і кинути в атаку. Існує багато людей, які будуть наглядати за своїми співкамерниками і будуть організовувати життя в цій камері, якщо будуть знати, що над ними є десять есесівців. Є безліч людей, які можуть робити технічну роботу - працювати, малювати, але вони потребують тих людей, які дають їм сенс, які правлять. Але тих, які можуть самостійно що-небудь зробити, придумати авантюру і її здійснити, - таких людей катастрофічно мало в Україні.
Я дивлюся на бариг. Вони соціально активні, вони змогли трошки вкрасти, вони іноді ризикували, їх трошки відстрілювали , трошки саджали. Ті, хто вижили - часто люди здібні і активні. Вони приїжджають на курорт, в яку-небудь неймовірно цікаву країну, і нічого не бачать. Вони платять шалені бабки, сидять тижнями у п’ятизірковому готелі і нікуди не виходять. Їх не цікавлять піраміди, їх не цікавить поїздити на верблюдах, вийти у відкрите море на вітрильнику, - він сидить там, біля басейну, тиждень, за величезні бабки, потім підривається зі своєю дурнуватою дружиною чи коханкою знову на літак і повертається додому. Вони не здатні зацікавитися тим, що знаходиться навколо них. Вони не здатні поставити собі вищої мети. Їм поталанило - вони прорвалися, якимсь чином. Далі вони не підуть, ніколи не зможуть об’єднатися, захистити себе, збитися у зграю тому, що вони потребують есесівців над собою, які все це зроблять за них, які їх примусять.
Після того, як ми це зробимо, вони зрозуміють, що саме цього вони хотіли все життя, що, виявляється, - вони завжди хотіли тягати це каміння, але просто про це не здогадувалися.
У нас є лише одна перевага над нашими братами американцями і нашими друзями мусульманами - ми віримо правильніше. Вони не православні. За це ми і маємо чіплятися.
Ми сидимо на узбіччі історії. Повз нас проходить черговий Хрестовий похід. Ми можемо плювати в спину Хрестоносцям. Це стратегія більшості. А можемо спобувати їх наздогнати. Вони ще не сховалися за обрієм...

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів