Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Проповiдi Навіщо тобі жити далі?

Навіщо тобі жити далі?

Більшість тих, хто приходять до Бога - керуються первісним страхом небуття, страхом смерті, котрий живе у кожному. Ми проживемо не так уже і довго. Комусь відпущено п’ятдесят років, комусь – шістдесят, хтось дотягне до дев’яноста. Надійде час, і прийде архангел Михаїл – з крилами, весь у білих шатах, потоках світла, з палаючим мечем. Він скаже: „Життя закінчується, і завтра ти, рідний, помреш... А хочеш жити іще?” І кожен скаже: „Хочу!”. Та він неодмінно спитає: „Для чого?”. Перед обличчям смерті люди бувають чесні, тому сталися б вагання: а справді, для чого?

Більшість тих, хто приходять до Бога - керуються первісним страхом небуття, страхом смерті, котрий живе у кожному. Ми проживемо не так уже і довго. Комусь відпущено п’ятдесят років, комусь – шістдесят, хтось дотягне до дев’яноста. Надійде час, і прийде архангел Михаїл – з крилами, весь у білих шатах, потоках світла, з палаючим мечем. Він скаже: „Життя закінчується, і завтра ти, рідний, помреш... А хочеш жити іще?” І кожен скаже: „Хочу!”. Та він неодмінно спитає: „Для чого?”. Перед обличчям смерті люди бувають чесні, тому сталися б вагання: а справді, для чого?

Є інстинкт самозбереження, тобто інстинкт життя. Але чи цей інстинкт завжди корисний, завжди виправданий? Людина також хоче їсти. Та помітьте: людина, необмежена в їжі, хоч трішки, але завжди переїдає. Тобто, цей інстинкт корисний до першого шматка. А після третього цей інстинкт шкодить. Так і з інстинктом життя. У перші десятиліття доцільно і корисно - жити, а потім для чого? Щоб переїдати?
Прожити іще сімдесят років щоб з’їсти більше огірків? А можливо, ти хотів би пережити іще раз службу у збройних силах? Іще раз просидіти в тюрмі? Подивитися іще двадцять тисяч телесереалів? Вони однакові. Це перший телесеріал вражав, наступні – це вже повторення, яке урізноманітнюється технологією. Чим більше читаєш, тим менше дізнаєшся з книжок. І уже в п’ятдесят, шістдесят, сімдесят років кожна нова книжка читається просто за звичкою читати. І нові ідеї, що-небудь таке, що вражало б, що по-справжньому викликало б сльози, трапляється рідко.
Жити ще сімдесят років задля того, щоб мати можливість милуватися природою? А скільки разів ти перші сімдесят років милувався природою? Спостерігав, як падає це листя, як світить це сонце, так, наче ти бачиш це вперше (чи востаннє)? Лічені одиниці разів! Скільки разів за останній час ти добирався на околицю міста, для того, аби просто споглядати? Вийдіть на природу і спробуйте споглядати її сорок хвилин. Одразу захочеться знайти який-небудь гриб. Ви не будете дивитися вгору, на хмари, - ви будете дивитися вниз, на гриби. Ви будете думати про попоїсти.
І всього лише заради того, аби іще сім разів на сорок хвилин забути про все і захопитися заходом сонця, виглядом вечірнього моря, ви хочете прожити наступні сімдесят років? Та це все можна зробити за тиждень. Ідіть і зробіть це, нарешті!
А може прожити ще сімдесят років для того, аби що-небудь написати, намалювати, здійснити ВЧИНКИ?
Погляньмо на тих, хто здійснював вчинки! Ньютон міг би померти у двадцять п’ять років і все одно вважався б великим. Олександр Македонський всі свої завоювання здійснив до тридцяти років. Він міг би прожити іще сто років – це б небагато додало. Толстой після „Війни і миру” міг вже нічого не писати. Все те, що він писав потім, могло б і не бути написаним (і навіть ліпше, якби воно не було написане), а він закінчив „Війну і мир” років у сорок. Для чого було жити далі? Для чого було так довго жити Солженіцину? Останні двадцять років він живе марно. І так більшість. Лічені одиниці могли творити після шестидесяти. Хіба варто жити так довго заради самоповторень?
Але справжня проблема криється у тому, що для більшості ближніх нічого нового не буде уже після двадцяти. Для чого тоді жити до сорока? Продовжувати весь цей жах заради тих кількох хвилин справжнього щастя чи справжнього осягнення, яке розсіяне по життю? Сядьте і спробуйте на папірці виписати всі ті випадки, коли ви жили по-справжньому, коли ви віддавалися по-справжньому сильним і високим почуттям? Чесно сумуйте хвилини. Ви одержите пару годин. Пару днів. Кілька тижнів. За весь цей час.
Про що йдеться насправді? Про те, що не буде ніякого архангела Михаїла. Буде п’яний санітар. І нікому не додасться навіть п’ятнадцять хвилин, не те, що сімдесят років. І мова йде не про те, чи можливо зробити життя довшим. Мабуть, неможливо. Але його можна зробити товстішим!
Насправді ми маємо дуже мало справжніх повноцінних хвилин у своєму житті – хвилин справжньої боротьби, справжньої небезпеки, справжньої насолоди. Ми могли б вмістити в нього тисячу раз по стільки!
Життя можна і потрібно робити інтенсивнішим. Усе залежить від комплексу проблем, які ми вирішуємо. Одна людина за півроку свого інтенсивного життя переживає стільки, скільки інша пережила б за десять або й за двадцять років. Тому що мрії зазвичай здійснюються, на відміну від економічних і соціологічних прогнозів, які не здійснюються ніколи. В цьому сенсі діти повноцінніші за старих. Вони не розчаровані.
Насправді можна зробити життя товстішим. БРАТСТВО якраз і потрібне для цього. Об’єднана воля може діяти в кожному з нас, і все буде виходити швидше й інтенсивніше. Як тільки-но людина починає резонувати з усіма іншими і, головним чином, зі своїми завданнями витворюється, контекст. Прорив можливий тільки в спільноті.
Вважається, що уже в XVII столітті італійські художники рідко досягали вершин. Тоді уже прориви в мистецтві відбувалися на інших територіях. Хоча учитися всі їздили в Італію. Але якщо ми візьмемо кожного з третьо-, п’ятирозрядних художників Італії XVII століття, ми побачимо, що це витвори надзвичайної технічної досконалості. Звичайна сіра публіка, не здатна до осягнення, тільки завдяки тому, що вона була включена в цю мистецьку спільноту, мала можливість сягати неймовірних технічних і технологічних вершин у живописі. І якби сьогодні хто-небудь міг застосувати таку техніку в живописі, він безумовно вважався би великим художником XX століття. Але спільноти нема. І тому це неможливо. Навіть сіра, навіть п’ятирядна людина могла сягати таких вершин, які нам сьогодні здаються уже неможливими. А тим більше неймовірним нам здається те, що це не поодинокі випадки.
Все XX століття українці мріяли, щоб прийшов Вождь якогось такого масштабу, щоб у нього можна було закохатися безтямно і щоб всім одразу і беззаперечно стало зрозуміло: це – геній історичної дії, чи геній війни, чи геній будь-чого на всі часи. Люблять чи не люблять Україну, погані чи добрі сусіди,- щоб вони усі визнали: так, геній на всі часи. І ми молимося, щоб таке сталося. А бувають часи і бувають народи, бувають спільноти, які такого роду суб’єктів - геніїв на всі часи - штампують як підшипники. Бо мають спільноту, мають контекст.
У спільноті витворюються ті дивовижні тонкі механізми, які дають можливість звичайній середній людині раптом сягати рівня, якого в інші часи можуть сягати лише генії людства.
Не знаю чи вдасться це нам. Але сама по собі ця спроба, зібратися в БРАТСТВО для того, щоб витворити контекст є шляхетною.
Ми постійно стикаємося з питанням: “А яка у вас мета?” Невже зібратися, щоб витворити контекст – недостатня мета? Це недостатня мета - самозахист?
Коли Александр Великий зібрав свою бригаду і рушив завойовувати Персію, перед ним стояла маленька мета: розширити кордони держави. Тоді всі цим займалися, і він вирішив не відставати. Із подивом вони побачили, що за Персією існує ще щось. І можна піти туди. І вони просто пішли далі. Перед ними не стояла мета перевернути світ. Не було мети розширити еліністичну цивілізацію. Тоді не було ще поняття про еліністичну цивілізацію. Як Тартюф не знав, що він розмовляє прозою, так і вони не знали, що вони несуть культурну місію. Вони просто йшли. У них була вузька технічна задача. Але весь еліністичний світ народився з цієї армії.
Точно так само, як грецький світ народився колись з однієї корабельної команди. І люди, які сіли на цей корабель і попливли обслідувати ті острови і невідомі береги, - вони не ставили перед собою мети створювати грецьку культуру і грецьку цивілізацію. Вони хотіли торгувати – щось продати і щось купити, а по дорозі, якщо поталанить, - трошки пограбувати.
І так було завжди. Всі ті великі досягнення, які має людство ( і які завжди були зроблені спільно), були зроблені, як щось побічне. Люди захотіли заснувати колонію, а виявилося, що вони відкрили Новий Світ; люди захотіли просто переїхати з одного міста в інше місто, а виявилося, що таким чином почався науково-технічний прогрес.
Коли найперші пішли за Ісусом Христом, вони просто зреагували на чудо. Вони пішли за Ним як за людиною, не Богом. Вони до кінця все ще не вірили, що це Бог, вони просто хотіли слухати. Хтось із цих апостолів хотів індивідуального зросту. Можливо, хтось просто хотів споглядати Диво. Хтось просто не хотів працювати. Хтось шукав для себе маленького індивідуального сенсу, щоб виправдати своє існування. А виявилося, що все було значно більше, що вони були присутні при найбільш значній історичній події всіх часів і народів. А вони не знали цього. Вони просто пішли за людиною, яка їм сподобалася.
І коли ми сьогодні говоримо про БРАТСТВО, мова іде тільки про те: піти в будь-якому довільно обраному напрямку. І наші сили настільки малі, а відомості про ворога настільки туманні, що ми можемо собі дозволити іти куди завгодно. Головне наважитися, зібратися і піти.
Напрямок не має значення. Всі напрямки однакові. Куди б ми не пішли – на схід, на захід, на південь, на північ, я знаю, що ми прийдемо до слави і величі. Тому що важливо не куди, важливо не за чим, важливо – що потрібно нарешті зібратися і піти. Це себе завжди виправдає.
У цьому, власне кажучи, і полягає весь секрет нашої діяльності. Збити корабельну команду і вийти в море. Не знаючи, чи там попереду Америка, чи море мороку, яке обривається у Світову прірву; чи взагалі можна доплисти, і головне – чи можна повернутися. Просто це потрібно зробити, - і ми обов’язково відкриємо нові континенти, нові світи і нові перспективи для всього людства. Так робили всі ті, хто йшов до нас. І навіть помилки, навіть наші дурниці будуть мати значно більше сенсу, ніж занудна правда прагматиків. Коли Колумб відпливав, було безліч людей, які казали, що це дурниця, до Індії не можна таким чином доплисти. І виявилося, що Колумб помилявся! Він шукав Індію, а знайшов інше, значно цікавіше, ніж Індія. Тому що нормальні прагматичні люди, які можуть прораховувати варіанти, по великому завжди помиляються.
Тевтонський орден просувався на північ, бо шукав Гіперборею, казкову країну на Полюсі. А там не було ніякої Гіпербореї. Шукали Гіперборею – утворили Прусію – германську імперію – третій рейх.
У нас там теж десь є Гіперборея, навіть у кожного своя. І позаяк вона у кожного своя, - напевне можна сказати, що її там не існує. Там щось значно більше, ніж Гіперборея. Те, що не вміщується у наші сьогоднішні уявлення.
І це вартує робити не для того, щоб зробити своє життя довшим – можливо, навіть коротшим, але значно інтенсивнішим. Ми вмістимо туди пригод, подвигів, осягнень і багато-багато цукерок.

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів