Зробити стартовою Додати в обране Написати листа

Кнопка сайту:

Головна Проповiдi Про смирення

Про смирення

Смиренність - корисна. Всі біблійні, особливо євангельські настанови необхідно сприймати як інструментальні поради, які необхідно застосовувати якщо вашою метою є яка-небудь революція. Саме як до інструментальних порад до них і треба ставитися. Всі високі істини, які виробило людство можуть бути використані і мають бути використані для інтенсифікації діяльності. В якості інструменту вони і є істинами.

Смиренність - корисна. Всі біблійні, особливо євангельські настанови необхідно сприймати як інструментальні поради, які необхідно застосовувати якщо вашою метою є яка-небудь революція. Саме як до інструментальних порад до них і треба ставитися. Всі високі істини, які виробило людство можуть бути використані і мають бути використані для інтенсифікації діяльності. В якості інструменту вони і є істинами.

Однією з фундаментальних християнських чеснот є смиренність, як засіб визнання правди. В першу чергу це визнання тієї правди, що ми таки далеко не на все здатні, що ми насправді слабкі. Це визнання правди, що ми таки справді гріховні. Гріховні, бо тварина в нашій душі і в нашому тілі, в нашій долі і в нашому існуванні займає набагато більше місця, ніж хотілося б. Визнаючи цю правду, тобто практикуючи смиренність, декларуючи собі цю правду, ми одержуємо можливість долати те, проти чого ми і виявляємо смиренність. Ми одержуємо можливість долати власну долю. Ми навчаємося долати власну машину.
Радянське минуле утримувало в собі багато любові і дуже багато ентузіазму аж до кінця сімдесятих років. Навіть на початку вісімдесятих знаходилась велика кількість молоді, яка з натхненням їхала на комсомольські будівництва. І не завжди за гроші. Ця любов і цей ентузіазм, які супроводжували все будівництво соціалізму ґрунтувалися на страхові. Страх сублімувався в ентузіазм і в любов.
Людина за своєю природою не здатна боятися аж надто довго. Вона починає любити. Якщо людину достатньо довго бити і лякати, вона починає любити того, хто б’є. Ніхто, якою брутальною потворою він не був би, не може весь час зізнаватися собі - “я багно”, “я негідник”, “я не борюся, бо боюся, я просто нічтожество, хробак”. Ті, хто вижив в громадянській війні, під час репресій і голоду,- навчилися любити режим і любов’ю виправдовувати власний страх. Ми завжди здатні знайти виправдання своїй слабкості. Аргументи завжди і у всіх однакові: “Тому, що вони негідники, тому, що подільники, імовірно, здадуть, тому, що все одно будуть свідчення проти мене, тому, що все це безглуздо, тому, що мене обманювали, тому, що таким чином я мщуся, тому, що взагалі це все безсенсово, я помилявся, я був молодий тоді, коли вступив у цю справу і тому це я не злякався - а порозумнішав...” Такими думками завжди наповнена голова відступника.
Існує безліч виправдань, до яких людина вдається щодня, аби виправдати власну негідність. Ми додержуємося правил дорожнього руху, хоча і вони відносяться до мусорських понять. Ми кажемо собі: “Я визнаю існуючу систему, я додержуюсь правил дорожнього руху, я не шмаркаюсь у простирадла тому, що я вважаю правильним проявляти лояльність, а не тому, що я перебуваю в інерції, не тому, що я боюся міліціонера, прокурора, судді або просто осуду суспільства, або власної сім’ї”. Але тільки-но ми починаємо говорити собі правду, визнавати її, тільки-но ми стаємо на позиції смиренності, перестаємо себе обманювати, ми одержуємо ряд можливостей. Ми одержуємо інструмент, за допомогою якого ми можемо подолати себе і свій страх, який складає основу нашої особистості.
Приймати правду в усій її чистоті, бути відкритим до правди супроти себе, супроти власної поведінки, супроти власного оточення, приймати цю правду, - надзвичайно важко. Християнство у перших віках свого існування вимагало чесності перед собою - це майже завжди було самокатування. Людина пітніє коли вона іде до сповіді якщо ця сповідь щира і якщо вона робиться у подробицях. Це, як правило, дуже важке випробовування. Але навіть у сповіді перед священником, де, теоретично, ніхто не чує - а, себто перед Богом, навідь у сповіді перед самим собою - майже не буває людей, які бувають щирими.
В Америці свого часу, а потім у нас були популярні тренінги “Крок в майбутнє” та інші. Люди, які влаштовують ці тренінги кажуть: “Після нашого тренінгу ви стаєте успішною людиною. Більш успішною, ніж були раніше. Ми можемо все, що ви будете одержувати на тренінгу, розказати вам за десять хвилин. Це кілька дуже простих порад, з якими ви стикалися і раніше”. Але є велика відмінність між тим, щоб одержати інформацію і тим, щоб пережити досвід. Одержана інформація рідко буває корисною. Лише тоді, коли вона переживається як досвід, якщо вона призводить до душевного потрясіння. Або якщо її сприйняття організовується так, що це душевне, а ще ліпше фізичне потрясіння. Досвід виробляє навик. Інформація сама по собі навичок дати не може. Вона не може збільшити кількість успішності для людини. Тільки досвід. І от замість десяти хвилин інформації дається тренінг, який полягає у тому, що кілька днів люди піддаються різним випробуванням, і в цих, інколи навіть дуже жорстоких випробуваннях, вони багато про себе дізнаються. Дізнаються те, що вони, взагалі-то, підозрювали, тільки забули, тільки спробували забути. Майже не буває людей, які обертаючись до себе не плачуть. Це дуже жорстокі речі.
Коли людина аналізує всю свою долю, всю свою діяльність, всю свою діяльність зараз, свої стосунки з людьми, з рідними, з матір’ю, із своєю дитиною, стосунки з друзями і з апаратом гноблення – їй буває соромно. Коли вдається досягнути оцього моменту щирості, буває дуже боляче. Так от цей біль потрібно приймати. Людина, яка не переживає хоча б раз в тиждень цей біль не здатна подолати власної долі. Про це, ми говоримо, коли кажемо “смиренність”. Людина має змиритися для того, шоб перемогти. Вона має змиритися з тим, що більшість воєнних компаній складається з відступів. Тоді, коли людина змиряється з необхідіністю відступу, вона відкривається для майбутньої перемоги. Якщо вона зарання не змирилася з цією можливістю, навіть з цією необхідністю, вона ще може перемогти в бійці, але ніколи не переможе у війні. “Всі падають, - казав один боксер. - Не всі підіймаються!”
Мені, здається, уже доводилося наводити цей приклад, але він мене настільки вражає, що я приведу його іще раз. Майже не існує людей, які здатні на помсту, якщо вона відкладена. У Кодексі “Бусідо” написано, що якщо тебе образили, ти маєш відомстити одразу, не відкладаючи - зручна ситуація, не зручна ситуація, він один, чи їх сто. Ти його побачив, ти кинувся, і чим би тобі це не загрожувало, навіть якщо ти швидше всього не виживеш після цього, ти маєш спробувати його вбити. Чому написано, що не потрібно вичікувати моменту? Тому, що відкладеної помсти не буває. Як тільки ви відклали помсту у вас через тиждень знайдеться мільйон причин чому не потрібно мститися, чому це потрібно відкласти ще раз. Це перестане бути актуальним. Ви вже не помститеся ніколи.
Існують деякі народи, які можуть дозволити собі відкладену помсту. Наприлад, італійці. Вони завжди погано воювали, але їм добре вдавалися змови і терор. Італієць може відкласти помсту і відомстити через десять років. Це закладено в їхньому етнічному характері, в тому числі і тому, що це дуже католицька нація і ці люди звикли до смиренності і до щирої сповіді. Людина може дозволити собі на якісь відкладені речі тільки тоді, коли вона смиренна. Ми можемо бути смиренними і в такий спосіб, щоб просто сказати собі – так, я багно і повторювати це собі кожні п’ятнадцять хвилин, увігнати себе в жорстоку депресію і закінчити тим, щоб піти і повіситися. Це теж буде щиро і, скажімо, це буде правильний і обгрунтований крок, супроти якого не буде що заперечити. Проте нам потрібні успіхи. І ми хочемо практикувати смиренність для перемоги. Так ось ця смиренність можлива для нас тільки тоді, коли ми точно знаємо, що ми все одно будемо робити діяння.
Я є дохлуватою людиною, і тому тоді, коли мене ображають, я змушений реагувати або втечею, або неефективним і безпричинним всплеском агресії, який все одно буде вислюватися лише криком і маханням руками. Швидше всього, що в морду я не дам. І його нирки на ніж не надягну. Я буду просто багато кричати. Я не буду проявляти смиренності. Я здатен на смиренність лише тоді, коли до того багато практикував – я багато бив в морду, мені багато били морду, когось там підрізав, я когось там підстрелив – і знаю, що це вже було і мені не потрібно нічого собі доводити. Мені не потрібно брехати собі, що – я велике цабе, і що тут всі мають передімною зігнутися. Я знаю, наскільки я слабкий і що я зможу відповідсти тільки в тому випадку, якщо я змирюся і подивлюся на речі такими, якими вони є насправді. Я зможу відомстити як японець одразу, якщо я змирюся і буду знати уже на перед, що відкладені плани мені не вдадуться. Або я можу змиритися, як італієць і відомстити через десять років. Але я все одно, можу робити це тільки у тому випадку, якщо я це раніше практикував. Чи мій батько це практикував. Чи такий, як я це практикував. І я знаю, що я всеодно це зроблю. Я і так знаю, де моя слабкість і де моя сила. Нічого не зробиш. Потрібно прожувати соплі зараз. І я знаю, що я жую соплі, а не амброзію. Але мені вже траплялося пити кров. І я таки вип’ю ще.
Я беру екстремальні приклади помсти тому, що на екстремальних прикладах легше пояснювати. Але смиренність - це універсальний засіб стосовно набуття нового знання, стосовно навчання, стосовно філософії, стосовно взагалі ставлення до світу. Ми маємо практикувати смиренність саме як знаряддя, ми маємо практикувати смиренність як зброю, і ми маємо сказати собі, що так – ми тут стоїмо і розмовляємо, хоча насправді, ми мали б зараз не розмовляти, а стріляти. І є причина, і є в кого. Враховуючи те, до чого вони довели це суспільство, наших бітьків, і до чого вони довели всю країну. Є в кого, і є для чого. Але ми розмовляємо, а не стріляємо. І ми можемо піти по шляху несмиренності. Несмиренний шлях – це не почати стріляти. Несмиренні люди не стріляють. Психологія бійця, який стріляє – це спихологія жертви. Це людина, яка приносить себе в жертву. Це людина, яка змирилася з власною швидкою смертю. Несмиренні люди не стріляють. Несмиренні люди починають собі шукати обгрунтування – що ні, я не стріляю тому, що не хочу порушувати громадського порядку, тому, що поганий мир ліпше доброї війни, тому, що взагалі воно і так рухається в такому напрямку, в якому має рухатися, і тому, що взагалі я такий гуманіст, і тому, що я так високо ціную людське життя, що не можу через нього переступити: що можу говорити, а стріляти не можу. Але ми смиренні і знаємо, що не стріляємо тому, що боїмося – от і все. Так, ми боїмося репресивного апарату, ми боїмося дільничного міліціонера, ми боїмося районного судді. Це жіночка, обтяжена власними проблемами, яка ні сном ні духом не знає ні про які там високі теми. У неї сім’я і взагалі вона приходить на судовий процес з авоською, дає комусь там дванадцять років і іде далі за кефіром. І цю жіночку ми боїмося. Нам страшно. Нам страшно. І ми можемо виправдати власний страх тільки змовою, тільки грандіозністю власних планів. Ідучи брати банк – додержуйся правил дорожнього руху. У нас є грандіозні плани і ми потроху розкручуємо змову. Несмиренні люди були ентузіастами розбудови соціалізму, ентузіастами режиму. Смиренні люди або творили антиурядові організації, або, якщо боялися... От я боюся – нікому не вірю – я сам беру і раз в місяць пишу чотири листівки лівою рукою друкованими літерами і розклеюю, розкидаю їх по Центральному Універмагу. Або я боюся навіть писати листівки – я принаймі іду і протикаю шилом колесо в міліцейській машині. Один раз в рік. Перед Новим Роком. Розумієте – я хоч трошечки борюся з режимом таким чином і це дає мені можливість пережити сором власної неборотьби. І бути і надалі смиренним – тобто дивитися правді у вічі. Не любити власний страх.
Смиренність потрібна і просто з точки зору доброго тону, гарного смаку. Смиренно треба приймати образи. І смиренно ставитися до людей. Прикро коли людина нашого кола, дозволяє собі іноді перебранку з кіоскершею, продавщицею чи там бо’ зна з ким, чи навіть з власним товарищем. Або не дозволяйте собі взагалі виплеск гніву тому, що це не смиренно, або тоді, якщо вже сильно образили – ну вже подумайте як тоді вставити шило в нирку. Іншого не потрібно. Не треба кричати, не треба розмахувати руками, не треба бризкати слиною. Це жахливо виглядає. Ви завжди буваєте в цей момент слабкі. Ви в цей момент завжди не щирі. В цей момент ви завжди дозволяєте собі на неправильне.
Потрібно приймати власну долю так, як вона є – інакше ми ніколи не зможемо її подолати. Ми оточені стінами, подолати які неможливо – дуже сильний адміністративний апарат, дуже сильні забобони суспільства. Ми знаходимося у такій ситуації, коли навіть особистий успіх для нас мало досяжний, тому що всі теплі місця уже зайняті. Але ми маємо пам’ятати - стіни, яких не можна взяти, можна підкопати. Ми можемо з вами підкопати будь-яку стіну, якщо визнаємо її існування. Ми не розіб’ємо об неї голову. Ми не будемо робити вигляд, що ми не помічаємо цієї стіни.
Мені, наприклад, сорок років. За сорок років я не став міліонером і швидше всього, що за наступні сорок теж не стану. У мене немає здібностей. Я народився не там. Я не опинився в потрібний час у потрібному місті. Я можу крутити свій дрібний бізнес, убивати на це квіти власної селезінки заради того, щоб здохнути колись не під гастрономом, а за його прилавком. Я можу мати справжній успіх тільки в тому випадку, якщо зроблю щось екстраординарне, якщо я складу свою невеличку змову: якщо я піду проти закону, або я разом з іншими візьму участь в революції, або я переїду в інше місто, або в іншу країну, де не буде цих стін. Не Сполучені Штати я маю на увазі, а, наприклад, Афганістан.
Можливість підкопати стіну власного неуспіху, підкопати стіну власної обмеженності з’явиться у кожного з нас тільки в тому випадку, якщо ми визнаємо її існування, якщо ми змиримося з її існуванням, якщо ми подивимося правді у вічі. Існує безліч шляхів, якими можна йти. Але перед початком кожного шляху ми маємо глибоко усвідомити власне нічтожество, власні слабкості, наявність стін і змиритися з ними. Хай собі стоять. Ми прокопаємо підкоп і підемо далі, поки наші одномірні брати будуть розбивати лоба об стіни або доводити собі, що єдино відний напрямок руху - уздовж стіни.

Поділитися:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Нагадування патріоту


Нагадування патріоту. Ватні заходи в Україні

Насилие, деньги и секс в жизни Романа Шухевыча

Дмитро Корчинський. Поезії

Катехізис БРАТСТВА

Історія України ХХ ст.

Останні коментарі

Батальон Шахтарськ. Бій в Мар'їнці

Вступай до добровольчих загонів на захист України!

Атака на "Русское Радио"

В пошуках невідомого: об'єкт "Чорнобиль-2"

Хмара тегів