Інакше

У сьогоднішньому світі є тільки дві країни, які поводять себе правильно і в яких нам варто вчитися. Це США та Ізраїль. Вони ефективно використовують ракети “повітря-земля”. Колись вони розбомбили реактор, який іракцям побудували французи та італійці. На них багато хто потім ображався. Ображалися 150 мільйонів арабів. Ображалися Франція та Італія. Ображалися ті самі Сполучені Штати. Приємно, коли трьохмільйонний народ може образити так багато солідних держав.

У сьогоднішньому світі є тільки дві країни, які поводять себе правильно і в яких нам варто вчитися. Це США та Ізраїль. Вони ефективно використовують ракети “повітря-земля”. Колись вони розбомбили реактор, який іракцям побудували французи та італійці. На них багато хто потім ображався. Ображалися 150 мільйонів арабів. Ображалися Франція та Італія. Ображалися ті самі Сполучені Штати. Приємно, коли трьохмільйонний народ може образити так багато солідних держав.

Тоді це зробила одна людина - прем’єр-міністр Ізраїлю. Він зібрав Кабінет Міністрів і сказав: “В Іраці збудували ядерний реактор. Я вважаю, що це може нам загрожувати тим, що Ірак матиме ядерну бомбу. Хто за те, щоб ми влупили?” Десять чоловік було “за”. Семеро “проти”. Але потім більшість проголосувала, що коли й лупити, то після виборів. Прем’єр-міністр побачив, що цим людям не хочеться брати на себе відповідальність. І він вирішив взяти її на себе.
Його могли з’їсти в Ізраїлі після цього. Тому, що там люблять проявляти чорну невдячність щодо людей, які становлять славу країни. Це колективістська держава, майже соціалістична. Він знав, що потім, можливо, буде ембарго. Він знав, що буде прем’єр-міністром ще пару років. В ліпшому випадку. А в гіршому випадку через день після цього він прем’єр-міністром уже не буде.
Але для нього не важила ні його посада, ні думка колег міністрів, ні думка його партії, ні думка навіть більшості населення, - а більшість населення, навіть в Ізраїлі і в Сполучених Штатах, завжди не хоче щоб що-небудь мінялося, не хоче ризикувати. Він вирішив, взяти все на себе.
Аби не витікала інформація, він на власному коліні, не посвячуючи в це діло навіть секретарку, написав повідомлення Кабінетові Міністрів. Сам викликав до себе пілотів і за півгодини до вильоту поставив їм бойове завдання. Вони вилетіли. Влупили. І в момент, коли почалося бомбардування реактору, він повідомив членам Кабінету Міністрів, що операція здійснюється.
Я страшенно заздрю цим людям. У яких в кожному поколінні з’являються особистості, здатні брати на себе відповідальність за все.
США багато попрацювали над тим, щоб створити міжнародні правові інститути – Міжнародний суд в Гаазі, наприклад. Між іншим авторитетний орган, який стоїть над національними законодавствами в усій Європі, і теоретично вважається, ніби весь світ його визнає.
Цей міжнародний суд спеціально був створений за прикладом Нюрнберзького трибуналу для того, щоб судити військових злочинців. Вони виловили пару сербів, а потім вирішили чомусь там, у цій Гаазі, що можна для противаги засудити не тільки серба, а може і якогось американця, що перебуваючи у миротворчому контингенті, створив якийсь злочин.
Коли про це почули в Вашингтоні, там довго сміялися і, звісно, послали цей Гаазький трибунал, який вони самі і створили, за сексуально-пішохідним маршрутом. І в цьому трибуналі погодилися, що й справді ми маємо право судити всіх військових злочинців, окрім американців. Американців не маємо права судити. Американців і всіх, кого захочуть, будуть судити тільки Сполучені Штати.
Нас, як і всіх нормальних людей у світі, дратують Сполучені Штати. Найбільш принизливо те, що вони сильніші за нас – це і є їхній найбільший гріх перед нами. Цього пробачити неможливо. Але вони небезпечні не тим, що вони погані. Вони найбільш небезпечні саме тим, що вони добрі. Це дуже ефективне суспільство. Це нація, яка все ще має перед собою велике майбутнє, вже маючи і велике минуле. Це небезпечні люди, з яких необхідно брати приклад.
Але найцікавіше те, що Сполучені Штати та Ізраїль піднялися на різному субстраті.
В той час, коли весь світ робив ставку на армії, на зброю, на калібр гармат, на розміри кораблів, - тобто, коли весь світ мілітаризувався, - Сполучені Штати піднялися на біржі. Біржовий маклер створив Американську імперію.
Американське суспільство все таки побудоване релігійними людьми – сектантами, пуританами, баптистами, які спекуляції та спекулянтів вважали чимось недобрим. Америка стала великою попри волю і уявлення тих, хто її заснував.
Ніхто в ХІХ столітті не міг навіть припустити, що найбільша потуга в світі буде створена смішними людьми в краватках метеликом. Вони ходили з козлячими борідками і в кумедних старомодних капелюхах.
Але уже в ХХ столітті, коли всі знали, що все вирішує економіка, що потрібно ставити на біржу, що економічними потугами, виробництвом, фінансовими операціями, ефективною роботою фінансової системи створюються великі сили і держави живуть саме цим, - виникає держава Ізраїль, яка будувалася на кібуцах та воєнізованих поселеннях, яка використала весь двохтисячолітній страх, образу, страждання, крутійство єврейського народу. На ущербній психології, на цьому страхові, який вони терпіли, на всьому цьому нехлюйстві, на цій воні єврейських містечок вони і виростили державу, яка сьогодні є надзвичайно ефективною і якій ми з вами сьогодні вимушені заздрити.
Де воно взялося? Хто міг передбачити? Хто міг передбачити, що геноцид єврейського народу - саме цей двохтисячолітній страх і буде тим, на чому можна будувати надзвичайно високу військову потугу?
Двісті ядерних боєголовок має народ з п’ятимільйонним населенням, - нащадки шинкарів і лихварів.
Велич щоразу будується на речах несподіваних. У ХІХ столітті армії трималися на паличній дисципліні. Всі передові країни вкладали зусилля, натхнення, гроші, все, що у них було в те, щоб тримати сувору дисципліну, якимсь чином примушувати рухатися по полю бою довгі шеренги. Вони і гадки не мали, що найсильніша армія тодішньої Європи буде створена на запереченні дисципліни, на запереченні шпіцрутена, на речах, які здавалися абсолютною анархією і дурницею – на Свободі, Рівності і Братерстві!
З чого почалась французька революція? Зі знищення найсильнішої армії і найсильнішої монархії тогочасного світу. І подумати, що знищення, оцей от безмотивний терор, оця дурість, анархія, свобода, рівність і братерство - речі, які ніяк не могли бути прив’язані до поля бою, і в кращому випадку були речами кабінетними, філософськими, подумати, що саме вони дадуть перевагу маневру і зосередженого вогню, було неможливо.
Ми ніколи не вгадаємо на чому, в якому субстраті, на яких саме речах, най якій філософії, чи на відмові від філософії, чи на біржі, чи на образі, чи на переляку, чи на неймовірній сміливості буде створена майбутня велич. Ми не знаємо, що буде. Ми знаємо тільки, що можна сподіватися лише на диво. І дивом для всіх тих людей, які намагалися щось там міркувати в Америці, була фондова біржа. Вона могла там і не з’явитися. Могло піти зовсім іншим шляхом. Німці використовували фондову біржу лише для заробляння грошей. На теософії і ксенофобії теж створили непогану державу, але не таку динамічну. Не перемогли.
На чому може бути побудована наша велич ми не знаємо. Є тільки один спосіб – іти вгору. Тобто виходити з того поля гри, в якому ми перебуваємо сьогодні. Велич досягається тільки через “інакше”. Якщо ми приходимо у світ і бачимо, як тут все влаштовано, напевне можна сказати, що майбутня велич буде створена “інакше”, ніж тут сьогодні влаштовано. І ми можемо взяти будь-якого успішного баригу чи олігарха, і коли ми спробуємо розібратися, що було причиною його успіху, то виявиться, що щось інше, але не бізнесові якості. Люди, які мають ліпші, суто бізнесові якості, ніж цей олігарх, - є його бухгалтерами. Кожен бухгалтер Суркіса чи Ахметова, кожен бухгалтер Березовського чи будь-кого іншого знає про економіку більше, ніж сам Суркіс, Ахметов чи Березовський.
Вони є олігархами через інакші речі. Не через суто економічні. Вони прийшли з іншої площини. Вони спустилися на цю пласку рівнину, на якій розподілилися правила гри і саме тому їм поталанило. В цьому не їхня заслуга – просто випадково вони виявилися людьми іншої породи, які до того ж потрапили в потрібне місце і в потрібний час. Але не через ділові якості. Через фарт. Через диво.
Не можна сказати, що Бонапарт перемагав через чесноти воєначальника XVIII століття. Він мав всі можливі недоліки, неприпустимі для будь-якого свого попередника. Він перемагав через “інакше”, через те, що ніколи не могло уміститися в голову воєначальника XVIII століття.
Так стається все. Я не знаю через що ми переможемо. Я тільки знаю, що через “інакше”. І тоді, коли ми намагаємося прийняти ситуацію, яка уже склалася, поняття, які уже склалися, ми зраджуємо це “інакше”, ми зраджуємо нашу майбутню велич.
Тоді, коли ми починаємо співвідносити себе з опозицією чи з владою, коли ми починаємо в’їжджати на повному серйозі в ті поняття, які тут існують, тоді, коли ми починаємо розмовляти навіть термінологією, яка тут усталилася, ми прирікаємо себе бути внизу. Ми зраджуємо те “інакше”, щодо світу і що над світом. Тобто ми зраджуємо Бога, зрештою.
Вверх, тільки вверх, в “інакше”!
Через що буде досягнута ця велич я не знаю. Можливо вона буде досягнута через нашу смерть. Ми з вами Християни. А що таке Християнство? “Християнство це не про те, як ти можеш мати успіх у житті. Християнство це про те, за що ти можеш вмерти”. Христос приніс гідну причину для смерті, а не спосіб жити ліпше. Він приніс причину для смерті, а всі успіхи, які були поза тим, - це випадково, це лушпиння подвигів всього лише. Це те, що побудовано на смертях праведників. Це той світ, який вони обтрусили зі своїх ніг біля порога Царства Небесного коли входили туди.
Ми слабкі люди і ми грішники. І нам би хотілося нагрітися на Царстві Небесному, але ми ніколи не маємо забувати про те, що справді нам приніс Христос, - ми ніколи не маємо забувати про те, що він приніс причину гідно померти. І на цьому приводі для смерті ми, слабкі люди і грішники, будемо будувати майбутні успіхи. Ми будемо будувати веселе життя підозрюючи, що єдиним алгоритмом є приготування до смерті. Звідки стається чудо, яке створює великі народи, яке створює великі успіхи, видатних людей, яке створює праведників і неймовірних негідників, яке приносить поразки, яким заздрять переможці? Дивні речі розкидані на шляху до Царства Небесного.
Перемогу може дати нам лише Христос. І в пошуках Його ми змушені вистрибувати за межі правил. Вистрибувати з цієї площини. За межі життя. І там ми спотикаємося об чудеса. Їх багато за межами, за які потрібно вийти.
Не можна розважати в теперішніх категоріях. З точки зору тих категорій, які склалися в Палестині, в Римській імперії початку нашої ери, все що робили Христос і Апостоли було або зрадою, або безглуздям. В ліпшому випадку – безглуздям, в гіршому – зрадою. І за це його розіп’яли – за зраду національних інтересів. Бо тоді, коли вони боролися за свободу проти окупаційної армії, Христос казав – це не має значення. Розумієте? Ця ваша боротьба за свободу, весь цей ваш націоналізм, ваш патріотизм. От ви проливаєте кров, - а це не має значення. Тому, що значення має тільки Царство Небесне. Значення має тільки мій Отець, який є на Небесах. І велич може бути досягнута тільки через це. І насправді вас, тих, які вважають себе героями (вони справді часто були героями і неймовірними людьми, - там чудова плеяда була терористів, яким може позаздрити будь-який народ), - вас будуть пам’ятати, вас будуть досліджувати тільки тому, що ви складаєте контекст для оцієї групки божевільних, для Апостолів. Тільки в зв’язку з гострим інтересом до Апостолів, який уже продовжується дві тисячі років і буде ще наступних двадцять тисяч років, пам’ятають і збирають крихти інформації про фарисеїв, саддукеїв, зилотів та ессеїв.
Всі ці правила, і всі ці вводні, які були складені в тогочасному світі, в тогочасній Палестині, і в Римській імперії, - вони не мали ніякого значення ні для Христа ні для Апостолів. Церква перемогла через “інакше”.
Можливо, спочатку той Андрій чи Петро просто хотів стати більш успішним, більш праведним рибалкою, чи митарем. Він хотів, щоб його не так зневажали – в Галилеї було прийнято зневажати податкових інспекторів. А він хотів щоб його вважали праведним податковим інспектором. Він і не мріяв бути Апостолом. Він не знав, що потім стане Святим Петром. Він не цього хотів. Він помилявся стосовно того, що його чекає. Тому, що Бог завжди дає більше.
Нам з вами Бог дасть більше в тому випадку, якщо ми будемо просити все. Всесвіту нам має захотітися.
Чому євреям вдалося? Чому євреї вижили, коли всі інші здохли? Чому вони створили державу, коли всі інші держави розвалювалися? Чому вони сьогодні мають двісті ядерних боєголовок? Чому вони сьогодні “шугають” арабів? Вони були “інакші” завжди!
Вони вижили тому, що вони були “інакшими”, навіть якщо хотіли бути такими, як всі. Навіть тоді, коли у них була спокуса бути такими, як всі, їм не давали. Казали: “Ні, ви - інші!”. В “іншому” ми знаходимо велич.
Коли ми з вами не будемо “іншими”, коли на нас не будуть показувати пальцем, коли ми не будемо заважати, коли нас не будуть ненавідити – Братство тут, в Україні, а українців в усьому світі, - нічого не буде. Інакше не буває!
Буш справді тупуватий. Але він поводить себе як монарх ХІХ століття. У ХХІ столітті він дозволяє собі бути таким, як ті уже бояться, як ми уже забули. Цим європейцям і в голову не може прийти так себе поводити. І цим він небезпечний для нас. І цим страшенно йому можна позаздрити. І саме в цьому потрібно брати приклад з нього.
А там, нагорі, немає свободи. У нас багато свободи, поки ми ніхто. Це як космонавт, коли він хоче піднятися вище всіх у космос. Для того, щоб перебувати в космосі, він погоджується жити в бляшанці. Будь-яка тюремна камера в Києві в сто разів комфортніша, ніж його корабель. Але він погоджується на обмеження. Метр туди, півтора метри сюди і нікуди не вийдеш. І півроку сидітимеш гірше, ніж в тюрмі.
Чим вище, тим більше обмежень. Тим більше самозречення. Тим менше можливостей, насправді. Але там - небо.
Я сьогодні роблю кумедну передачу – “Проте”. Був вибір – або твоя аудиторія обмежується сотнею чоловік і ти можеш говорити все, що тобі заманеться. А якщо ти хочеш вийти на аудиторію десять мільйонів чоловік – маса обмежень. Ти можеш шепотіти деякі речі, вставляючи між рядками. Що вибрати - можливість спілкуватися з десятьма мільйонами, говорячи крихти, чи говорити все? Я зрештою думаю, що потрібно робити і те, і те. Але ми маємо знати, що там, на горі, - протяги і нежить.
Свого часу християнська церква, яка піднялася на крові мучеників, далі змогла піти тільки через єпископів. Єпископи збудували церкву, спільнота стала церквою, в нашому розумінні слова, через єпископів через третє покоління. У третьому поколінні з’явилися ті люди, які могли поєднувати в собі натхнення праведника і святого з адміністративною жилкою, зі здатністю організувати середовище навколо себе, зі здатністю поставити і виконувати завдання.